Мостепанюк Виктор Николаевич . Менеджер. Бизнесмен.

        Красиво? Це ніде не в далекій Європі. Не в Америці. Це в нашій Великій Лепетихі. В балці між північною і південною частинами селища.          Так і життя в нашій країні. Кожний бачить, що хоче.         Наше бачення ситуації в країні формується в основному з інформації, яку розповсюджують засоби масової інформації. А з фінансової точки  їм вигідніше давати негатив. І не секрет, кому в нас належать ці засоби. І ці хазяїни в основному не хочуть бачити наш народ процвітаючим. Бідними легше керувати. Спокійно на виборах купляти голоси за кіло гречки.          І коли я пишу про ті чи інші позитивні зрушення в нашому селищі - зразу ж появляється шквал критики. Повірте. Мені наш голова не сват і не брат. І не всі рішення я розділяю. Але ж проводяться в селищі такі роботи, які ніколи не робилися за часи незалежності.          І це тільки росточки нового.  ...

        В ЗМІ почастішали страшилки про долю нашого краю в звязку з полегшенням перетину кордону нашими громадянами. Кину і свої кілька копійок в цю тему.       А що? До цього моменту щось удержувало наших громадян?  Ні. Тільки хтось на цьому заробляв гроші. Зараз просто йде переорієнтація. Все більше людей вибирають країни Європи. А не Росію.  І в цьому я бачу причину шуму в першу чергу.        Далі. Цей процес - не наше ноу хау. Це перш за нас пройшли країни Прибалтики.  Там цілими поселеннями виїжджали  на Захід. В Англії є і сьогодні литовські школи і видаються учбові посібники на литовські мові.        І що? Країни Прибалтики стали гірше жити? Ні. Просто там скоріш прийшло розуміння, що працівникам потрібно оплачувати достойно за їхню працю. А не думати тільки за свою кишеню. І депопуляція там припинилась.         В нас цей процес йде складніше. Причини відомі....

        На мою зарисовку "Росточки нового" було таке питання - а як "Фараон"         Це в нас так називається кафе. В свій час це було саме престижне кафе в селищі. Але час біжить і все міняється. З часом появилось таких точок багато і навіть кращих. І це кафе перетворилось в звичайну забігайлівку.          Є такий закон для всіх нас - ми можемо взяти з загального столу стільки скільки ми туди положили. І такої ж якості. В цьому закладі з часом під різними вивісками появився ігорний бізнес. А це не благословіння для багатьох родин.          Можете сказати - а як же Монте Карло? Лас Вегас? І багато таких місць. Не буду писати за всі. А от в Лас Вегасі в усіх готелях вікна не відкриваються. Немає балконів. І кожного року там відбувається більше 500 самогубств.          Так і   в нашому випадку. Причину пожежі в цьому закладі я бачу в тому, що він перестав пр...

        Куди не глянь в засоби масової інформації - один негатив. От тому вже більше року не дивлюсь телевізор. Інтернет хоть він в нас і не самий кращий - все таки альтернативне джерело інформації. Тому наші "можновладці" (написав в кавичках- тому що воно так і є. Вони самі так розуміють і нам цю ідею навязують - що гроші це головне) і стримують розвиток інтернету в країні.          Люди приучені вірити телевізору. А звідти ж не йде правдива інформація. Та інформація, яка піднімає людину. А тільки одні жахи.          Йде війна за наших людей. За цю землю. Невидима фізичними очима. Але яка реально зменшує населення нашої країни.           Пригадую школу. Уроки історії. Як нас вчили? То татари нападали на нас. То турки... Брали в полон. То німці. Скільки наших людей вивезли в Німеччину на роботи під час останньої Вітчизняної війни?           А що ж сьогодні? Що ...

         Не так часто прохожу зараз по нашому красивому мосту. Жити стало важче. Ліньки пройтись пішки в центр. Помилуватись красотами осені. Нікуди не спішить. Є ж машина...      Але час від часу здійснюю прогулянки по нашій балці. І побачив зміни на маленькому пляжі біля мосту.       Діло в тому, що не всі сваї зі старого мосту витягли з води. І одна з них лежала в воді біля мосту. Виходячи з води збивали часто об неї ноги. Тому і не любили з онуками ходити купатись літом до мосту. Діти як діти. Все бігом. А тоді плач.       І ось цю сваю витягли на берег. І найшли їй призначення. Зараз це ще й загорожа від заїзду транспорту на пляж.       Казалось би -яка невидаль. Але я ж написав - росточки.       Цю роботу зробив підприємець за свої кошти. Без вказівок. Я вірю, що в нього є багато місць, куди він міг направити ці гроші. Але в нього вже немає страху, що потративши свій час і ...

   Не памятаю чому і як - але лечу.....    Стрімко наближається земля.     Як на екрані бачу все своє життя. Все в сірому тоні.     В років 5 прийшов додому нетверезий. Посівав. Дорослі з кишень вийняли печену картоплю. Де вона там взялась - не знаю. Посміялись- напосівав...     В років 7 перший раз напився до безтями.     В шкільні роки було за норму випити грам 100 самогонки після школи перед обідом.  Вчився на відмінно. Поведінка була хороша.     На випускному пили скільки хотіли.     Робота на цегельному заводі. Могоричі. За це нікого не карали. В гарячій печі хміль скоро вивітрювався.      Далі інститут. Перерва з оковитою. Правда. На четвертому курсі кохана кинула. Знову до нестями з горя.      Захист диплома - і знову те саме.      Робота. Випивки почались більш-менш регулярно.      Став директором. Спеціаліст був непоганий. ...

Реально ли это?        Написать эти рекомендации  подсказала жизнь. У нас с женой 2 дочери. И за старшей мы как-то не очень имели время, чтобы смотреть и анализировать как она живет, то с меньшей глаза нам открылись. Старшая жила как и мы. И мы считали это нормальным. Другого мы не знали. А когда меньшая после декрета вышла на работу –тогда мы увидели все прелести жизни. Приезжаем к ней в гости – а это 500 км, не часто приезжали- а она никакая. Не узнаем своей жизнерадостной энергичной дочери. Работа. Садик –болезни ребенка.  С садика звонят что заболел ребенок, а работу не бросишь, чтоб забрать. Зарплаты хватает только заплатить за садик и за лекарства. Так зачем работать? И я сказал -  бросай эту работу. Я тебе эту зарплату и сам платить буду. И ребенок будет здоров. Она послушалась. И вскоре увидела другие возможности. К ней в жизнь постучался Орифлейм.        Оказывается эти 100 долларов заработать...

      Все таки наскільки важлива свобода. Одна з цих свобод - свобода слова. Сьогодні є можливість висловити свою думку і позицію не тільки тихенько в підвалі, а в любому засобі масової інформації.       Як би це не було неймовірно, але багато нової правдивої інформації я одержую з нашої рекламної газети "Статус". Тут люди заплативши символічні кошти друкують статті на любу тему.        От і в останньому номері перед святом святої покрови появилась стаття про це свято. Автор невідомий. Я з сарказмом зразу прийняв інформацію в цій статті.  Як серйозно можна приймати факти, коли вони за легендою.         Але прочитавши поліз в різні джерела шукати інформацію про Аскольда. І взнав - точно. Аскольд з його дружинниками прийняли святе хрещення і стали християнами задовго до хрещення Русі Володимиром. Православної російської церкви тоді і близько не було.          Далі інформація якась т...

      Наше селище відсвяткувало день селища. Чомусь наші селищні керманичі нарахували селищу тільки 225 років. Я вже багато писав на цю тему. Не буду повторюватись. Приведу тільки цитату  зі статті академіка Андрія Авдєєнка, яка була надрукована в газеті, яка видається на території нашого селища. Цитую мовою оригіналу:       "Первое письменное упоминание населенных пунктов Лепетиха относится к 1253 году, когда их упомянул в своих описаниях  путешественник Гильом де  Рубрук. Его "Путешествия..." много раз переиздавалось и оригинал хранится в библиотеке Кембриджа. Только в России и СССР они не публиковались никогда. Наверное потому, что раскрывали истинный взгляд на нашу землю, непредвзятый и незаангажированный."        З днем народження дорога мені Велика Лепетиха.  Спасибі тобі за те що більшу частину життя я прожив тут. Ти прийняла мене як рідного сина. І я як вмію, так розповідаю про тебе. Ти не раз була знище...

        Довго вагався писати на теми релігії. Але виявляється ця тема цікава багатьом людям. Є читачі, які критично реагують на мої публікації.. Спочатку реакція - щось прикольне відповісти. Показати себе таким аж занадто розумним і гострим на язик.          А тоді зразу ж приходять на память рядки з Біблії. Господь віддав свого сина на смерть за всіх людей. За всіх. Незалежно від того, що вони зробили, що роблять зараз і що зроблять в майбутньому. Так що ти в очах Бога нічим не кращий за тих, які мають інші погляди на ту чи іншу ситуацію.          Ну вбили нам в голову, що церква відділена від держави. І я довго  захищав таку позицію. Я ж багато вчився. В свій час навіть закінчив університет марксизму ленінізму. Був такий.          Але коли появилась можливість мати доступ до більшої кількості інформації мої погляди змінились завдяки новим знанням.          ...

    Кілька днів вперше написав замітку на релігійну тему. І що мене більше всього здивувало - реакція мого сусіда.  Ніколи не міг і подумати про його обізнанність в цій сфері. І про те, що він інколи читає мої публікації.      Чому я так думав?  Він буває трошки вжиє алкоголю і тоді тільки говорить. А так тверезий не любить теревені точити. А так як я кинув пити більше 30 років тому, то рахував себе кращим за нього. Хоть освіта в нього також вища.       Так от прийшов він до нас в двір покурити. Поговорити. Вже чуть вжив оковитої. І задав таке питання - а що таке церква? Я то звісно знаю. Цікавлюсь такими питаннями. Вивчаю. А з ним на такі теми ніколи не говорили. Після деякої паузи він мені пояснив - церква - це зібрання людей. Я погодився. Що тут добавиш?       Далі ще таке питання - а що таке храм? Своєю відповіддю він мене поразив. Кожний із нас є храмом Божим і місцем  находження Духа Святого. Я перевірив. То...

    Кілька днів не писав нічого. Вже і Фейсбук  почав хвилюватись. Запитує - може що сталось?     Все нормально. Просто почитав кілька публікацій в нашій рекламній газеті " Статус" і появились в голові різні думки. Питання щекотливе. Зачіпає релігійне життя. І довго були сумніви - викладати своє бачення в питанні спасіння. Чи промовчати.      Так сталось, що з дитинства я привик багато читати. Школу я закінчував ще при гасовій лампі. Так що читання було основним джерелом інформації. Перечитав чуть не всі книги в нашій сільській бібліотеці. Любов до читання осталась на все життя.      З набуттям незалежності України до нас прийшла реальна свобода віросповідання. Пастор баптистської церкви з Малої Лепетихи подарував мені Біблію. Довго я її не читав. Але цікавість взяла верх і я прочитав цю книжку. Багато було незрозумілого спочатку. З часом розбирався в незрозумілих питаннях.  Сьогодні інформація на цю тему  є в вільному...